ТВАРИНИ - ГЕРОЇ/ГЕРОЇНІ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ

Тварини — частина природного закону, вони мають свої права, тому що вони розумні.

Жан-Жак Руссо

Які твори українських і зарубіжних авторів/авторок про тварин ви читали? Якою є загальна мета цих творів? Чим вони вас приваблюють?

Чи погоджуєтеся ви з висловом французького мислителя та письменника Ж.-Ж. Руссо, що тварини розумні та мають свої права?

Нині багато людей у всьому світі піклуються про природу та тварин. Серед них і чимало письменників і письменниць, які у своїх творах не тільки пишуть про них, а й закликають до їхнього збереження та захисту.

У цьому розділі ми пропонуємо вам прочитати твори, при -свячені людям і тваринам. У них автори правдиво описали при роду та її мешканців у рідній стихії. Ви дізнаєтеся про диво -вижні пригоди Мауглі, Саджо й Шепіена, разом із ними подолаєте різні перешкоди. Довідаєтеся про їхнє ставлення та любов до своїх найкращих друзів — тварин.

Ми переконані, що, ознайомившись із цими творами, ви по новому побачите природу нашої планети, а головне — зро зумієте, що потрібно дбайливо ставитися до довкілля та тварин заради їхнього ж спасіння, адже від цього залежить майбутнє нашої Землі.

Редьярд Кіплінг

(1865-1936)

Англійський поет, прозаїк, лауреат Нобелівської премії¹ (1907).

¹ Нобелівська премія (англ. Nobel Prize, швед. Nobelpriset) — між -народна премія, яку щорічно присуджують за видатні наукові до -слідження, винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства.

Редьярд Кіплінг народився в м. Мумбаї (раніше — м. Бомбей ) (Індія). Дитинство майбутнього письменника було щасли -вим: люблячі батьки, великий дім, прекрасний сад, веселі розваги. Навчався в приватному пансіоні в Англії, де з дітьми поводилися жорстко. Потім — у коледжі у Вествард -Хо, у якому було дуже сурове виховання дітей.

У 16 років він повернувся до родини в Індію і почав працю -вати помічником редактора в одній із газет. Сім років при -святив журналістиці, вивчав індійську культуру та літерату ру, багато їздив країною.

Саме в Індії відбуваються події, відомі багатьом читачам і чи тачкам світу з «Книги джунглів» (1893-1894). Р. Кіплінг написав її для своєї доньки Жозефіни. «Книга джунглів» складається з п’ятнадцяти оповідань, з яких вісім пов’язані

з історією Мауглі.

Мауглі — головний герой твору, який об’єднує світ лю-дей і тварин. Він зростає серед вовків, завдяки своїй сміливос ті й розуму стає володарем джунглів. «Він брат нам у всьому, за винятком крові», — говорить про хлопчика вовк Акела.

Будинок родини Р. Кіплінга. м. Мумбаї (Індія)

Акела, мудрий вожак вов -ків, смілива пантера Багіра та

добрий ведмідь Балу — друзі Мауглі, рятують його від тигра Шер-Хана, навчають премудрощів у джунглях, захищають, ризикуючи своїм життям.

Тема твору — взаємини природи та людей.

У творі Р. Кіплінга джунглі — це небезпечний, але спра -ведливий світ, у якому існують певні закони. Тут є чіткий порядок: усі повинні жити в зграї, що підкоряється вожаку. Його влада забезпечує порядок і надає можливість вижити. Тигр Шер - Хан порушує один із найважливіших законів джун -глів — не полювати на людину, за це отримує покарання: його перемагає Мауглі. Якщо люди переходять межу у взає -минах із джунглями, тварини також мстяться їм за це.

У «Книзі джунглів» відчувається вплив індійських казок і легенд (сюжети, герої/героїні). Утім, на відміну від індійського фольклору, у цих творах вовки стають опікунами людини, пантера дає Мауглі важливі поради, ведмідь стоїть на сторожі законів джунглів. Їхні характери складніші, ніж характери тварин у народних казках, де основна риса визначає сутність героя/героїні. Водночас письменник достовірно описує цих тварин, їхню поведінку в природі.

Прочитайте уривки з першого та другого оповідання «Книги джунглів» — «Брати Мауглі» й «Полювання Каа». Про інші пригоди сміливого хлопчика Мауглі та його друзів ви дізнаєтеся, прочитавши «Книгу джунглів» до кінця.

КНИГА ДЖУНГЛІВ

Оповідання

(Уривки)

Брати Мауглі

Родина Вовків приймає до себе хлопчика, якого вони назвали Мауглі (Жабенятко). Тигр Шер-Хан став вимагати, щоб йому віддали малюка. Батько Вовк відповів, що приймає накази тільки від Ватажка Зграї, і повів своїх дітей та Мауглі на Скелю Ради. Бурий ведмідь Балу та чорна пантера Багіра заступилися за Мауглі, і він залишився в зграї вовків.

А тепер хай читач перенесеться через десять - одинадцять років і лише уявить, яке дивовижне було життя Мауглі серед вовків, бо коли б ми надумались усе те описати, нам

довелося б заповнити дуже багато томів. Мауглі ріс і виховувався разом із вовченятами, хоча вони, звичайно, стали дорослими вовками раніше, ніж він хлопчиком - під -літком.

К. Гребан. Ілюстрація до оповідання Р. Кіплінга «Брати Мауглі»

Батько Вовк навчав його, пояснюючи значення та суть кожної речі в джунглях (...). Коли Мауглі не вчився, то вигрівався на сонеч ку, спав, їв і знову лягав спати; коли йому було жарко чи трапля лося забруднитися, він купався в лісових озерцях; а коли хотів меду (від Балу він довідався, що мед і горіхи — така ж смачна їжа, як і сире м’ясо), він видирався за ним на дерево, чого навчила його Багіра. Вона простягнеться, бувало, на гілляці й кличе:

— Іди сюди, Братику!

Спочатку Мауглі лазив не краще за лінивця, але потім навчився стрибати між гілками дерев майже так само сміли во, як і сірі мавпи. Був він завжди й на Скелі Ради, коли зби -ралася Зграя. Там він помітив, що варто йому пильно поди -витися в очі будь якому вовкові, і той одразу ж їх опускав; це йому сподобалося, і він не раз так робив. Хлопчик часто виймав довгі колючки з лап своїх друзів, — вовки дуже потерпають від цих колючок і реп’яхів, що чіпляються їм у хутро. Ночами він любив сходити з горба на засіяні ниви й із цікавістю стежив за селянами в їхніх хатинах. Але до людей він ставився недовірливо: якось Багіра показала йому скри ню з ґратчастими самоопускними дверцятами, заховану в джунглях так уміло, що він ледве не потрапив у неї, і сказа ла, що то пастка.

Більше за все йому подобалося ходити з Багірою в темну й теплу лісову хащу та засинати там на весь задушний день, а вночі стежити за тим, як Багіра полює. (...)

Він ріс і ріс, як тільки може рости хлопець, що не знає ані уроків, ані навчання, дедалі дужчав і ні над чим у світі не замислювався, крім того, як роздобути їжу.

К. Гребан. Ілюстрація до оповідання Р. Кіплінга «Брати Мауглі»

Мати Вовчиця разів зо два казала йому, що Шер - Ханові не можна довіряти й що рано чи пізно він, Мауглі, повинен убити Шер - Хана.

Молодий вовк запам’ятав би цю пораду назавжди, а Мауглі забув: адже він був тільки хлопчик, хоч і назвав би себе вов -ком, коли б умів розмовляти людською мовою.

Шер - Хан завжди намагався перейти йому шлях у джунг -лях; користуючись тим, що Акела дедалі старішав і слабі -шав, кульгавий тигр затоваришував із молодими вовками, які бігали за ним підбирати його недоїдки, чого ніколи не дозволив би Акела, коли б наважився поширити свою владу до належних меж.

А Шер Хан облещував їх і часто висловлював свій подив, що такі хоробрі молоді ловці дозволяють, щоб ними попиха ли вмирущий вовк і Людське дитинча.

— Я чув, — часто казав Шер - Хан, — що на Раді ви не насмілюєтеся подивитися йому в очі.

І молоді вовки настовбурчували шерсть і починали гарчати. Багіра, яка все чула й усе бачила, довідалась про це та кілька разів застерігала Мауглі, що коли небудь Шер Хан уб’є його. Але Мауглі сміявся і відповідав:

— За мене Зграя, за мене ти; та й Балу, хоч він і ледачий, усе ж таки захистить мене. Чого ж мені боятися?

Одного дня в літню спеку до Багіри дійшли нові чутки, подібні до тих, які вона вже чула. Переказав їх, мабуть, Сагі, дикобраз. Вона знову почала розмову з Мауглі, коли вони сховалися в гущавині та хлопчик ліг, поклавши голову на чудову чорну шкуру Багіри.

— Братику, скільки разів я говорила тобі, що Шер Хан — твій ворог?

— Стільки разів, скільки на отій пальмі горіхів, — відпо -вів Мауглі, який, звичайно, не вмів лічити. — Ну то що з того? Я хочу спати, Багіро, а в Шер - Хана тільки і є, що довгий хвіст і гучний голос — як у Мора, павича!

— Але зараз не можна спати! Балу знає про це, я це знаю, Зграя знає, та навіть і дурні, безголові сарни знають. І Табакі те саме тобі казав.

— Хо! Хо! — відповів Мауглі. — Табакі нещодавно прийшов до мене й почав говорити нечемності: нібито я — голе Людське дитинча й не годен навіть земляні горіхи копати. Але я вхопив Табакі за хвіст і двічі вдарив об пальмовий стов бур, щоб навчити його пристойної поведінки.

— То була дурість, бо хоча Табакі й капосник, він міг би розповісти тобі деякі речі, що тебе стосуються. (...)

Послухайте розмову Багіри та Мауглі (рекомендовано для використання в школі). Чому вона впевнена, що Мауглі повернеться до людей?

Серце підказує мені, що, як тільки Акела схибить на полю -ванні, — а олень із кожним разом дістається йому дедалі важче, — Зграя повстане проти нього й проти тебе. Вони скли -чуть Раду джунглів на Скелі, а потім... потім... Ось що! — вигукнула Багіра, скочивши з місця.— Іди мерщій у долину, до людських осель, і візьми там трохи Червоної Квітки, яку вони в себе розводять; коли настане той час, ти матимеш товариша, сильнішого навіть за мене чи Балу або тих із Зграї, хто любить тебе. Здобудь Червону Квітку!

Кажучи про Червону Квітку, Багіра мала на увазі во гонь. (...)

— Червону Квітку? — повторив Мауглі. — Ту, що в при -смерках росте коло їхніх хатин? Я здобуду її!

— Оце вже говорить Людське дитинча! — з гордістю сказа ла Багіра. — Тож пам’ятай, що Квітка та росте в маленьких горщечках. Швидше дістань її і тримай у себе до слушного часу.

— Гаразд! — сказав Мауглі. — Я іду. Але чи певна ти, моя Багіро, — він міцно обійняв її за розкішну шию та пильно подивився у великі очі пантери, — чи певна ти, що все це Шер Ханові підступи?

— Присягаюся тобі поламаним замком, який звільнив мене, що я цілком того певна, Братику.

— Тоді і я присягаюся тим биком, який мене викупив, що я повністю відплачу Шер - Ханові за це! — сказав Мауглі та гайнув крізь гущавину.

«Це Людина, це вже справжня Людина! — промовила сама до себе Багіра, знову лягаючи на землю. — Ох, Шер - Хане! Ні одне полювання не принесе тобі стільки лиха, як те, що ти його розпочав десять років тому на оце маленьке Жабеня!» (...).

Мауглі подався поміж кущами до річки, що протікала в долині. Там він зупинився, бо почув виття Зграї на ловах, почув рев оленя, якого женуть вовки та який одчайдушно захищається. Потім до нього долинули злі та єхидні вигуки молодих вовків:

— Акело! Акело! Хай Самотній Вовк покаже свою силу! Дорогу ватажкові Зграї! Стрибай, Акело!

Самотній Вовк, очевидно, стрибнув, але схибив, бо Мауглі почув, як клацнули його зуби, а потім розляглося скавучан -ня: Самбгур ударив Акелу передньою ногою.

Мауглі не чекав більше й кинувся вперед; завивання деда -лі слабкіше долинали до нього в міру того, як він наближався до ланів, де жили люди.

— Багіра казала правду, — задихано прошепотів він, ховаючись у копицю сіна під вікном хатини. — Завтра може стати останнім днем для мене й для Акели.

Він припав обличчям до вікна й почав стежити, як горить вогонь у печі. Він бачив, як господиня вставала вночі та під живляла вогонь чорною деревиною. А як настав ранок, туман побілів і схолов, він побачив, як хлопчик селянина взяв пле тений горщик, обмазаний ізсередини глиною, наповнив його розжареним вугіллям і пішов у хлів доглянути худобу.

«І то все? — подумав Мауглі. — Коли таке дитинча може з ним упоратися, то мені боятися нічого!»

Він подався за хатину, перестрів хлоп’я, вихопив у нього з рук горщик із вугіллям і зник у тумані, а хлопчик заплакав із переляку.

— А вони дуже схожі на мене, — промовив Мауглі, дмухаючи в горщик точнісінько так, як це робила жінка. — Ця штуковина помре, коли її не годувати. — І він кидав сухі гілочки та кору на червоний жар. На півдорозі до вершини він зустрів Багіру; ранкова роса виблискувала на її шкурі, немов коштовне каміння.

— Акела схибив, — сказала пантера. — Тебе вже шукали в горах.

— Я був на зораних полях. Я готовий! Дивися! — І Мауглі підняв горщик із жаром. (...)

Увесь цей день Мауглі сидів у печері, підтримуючи вогонь. Він підкидав у нього сухі гілки, щоб подивитися, як вони спалахують. Потім знайшов гілку, яка цілком задовольнила його, і ввечері, коли до печери прийшов Табакі й досить грубо переказав, що його чекають на Скелі Ради, він зайшов -ся реготом. Переляканий Табакі дременув геть. Після цього Мауглі, усе ще сміючись, пішов на Раду.

Акела, Самотній Вовк, лежав коло своєї скелі, і це свідчи -ло, що місце Ватажка Зграї залишається вільним. Шер - Хан, оточений вовками, охочими поживитися його недоїдками, походжав тут же і вислуховував безсоромні лестощі. Багіра лежала поруч із Мауглі, який тримав горщик із вогнем у себе між колінами. Коли всі зібралися, Шер - Хан заговорив пер -ший, — зухвальство, на яке він би не наважився, коли Акела був у розквіті сил і років.

— Він не має права, — прошепотіла Багіра. — Скажи йому це! Він собачий син! Він злякається!

Мауглі скочив на ноги.

— Вільне Плем’я! — вигукнув він. — Хіба Шер - Хан керує нашою Зграєю? Яке діло тигрові до наших справ?

— Місце ватажка Зграї вільне, і мене запросили говорити. — почав Шер - Хан.

— Хто? — спитав Мауглі. — Провід над Зграєю належить самій Зграї.

Почулося багатоголосе виття:

— Мовчи ти, Людське щеня!

— Хай він говорить! Він дотримувався нашого закону!

І нарешті старійшини Зграї прогриміли:

— Хай говорить Мертвий Вовк!

Коли ватажок Зграї не вб’є своєї здобичі, то його звуть Мертвим Вовком аж до самої смерті, якої, до речі, йому чека ти недовго.

Акела насилу підвів свою стару голову:

— Вільне Плем’я, а також ви, Шер - Ханові шакали! Дванадцять років я водив вас на лови й із ловів, і за цей час ніхто з вас не потрапив у пастку, нікого з вас не покалічено. Тепер я

не вбив свою здобич. Ви знаєте, що проти мене була таємна змова. Ви знаєте, що мені запропонували кинутися на незагнаного оленя лише для того, щоб показати мою неміч. Це було хитро підлаштовано. Тепер ви маєте право вбити мене тут, на Скелі Ради. А тому я питаю, хто візьметь -ся покінчити із Самотнім Вовком. Бо, за Законом джунглів, я маю право вимагати, щоб ви підходили поодинці!

К. Гребан. Ілюстрація до опо -відання Р. Кіплінга «Брати Мауглі»

Запанувала довга мовчанка, бо ніхто з вовків не наважувався битися з Акелою на смерть.

Тоді Шер - Хан проревів:

— Ва! Навіщо нам здався цей беззу -бий дурень! Він засуджений на смерть! А от Людське дитин -ча зажилося на світі. Вільне Плем’я! То моя здобич, моя із самого початку. Віддайте його мені. (...)

Більша частина Зграї заволала:

— Людина! Людина! Що спільного між нами й Людиною? Нехай іде до своїх!

— І підбурить проти нас усіх селян? — заревів Шер - Хан. — Ні, віддайте його мені! Він — Людина, і ніхто з нас не може подивитися йому в очі!

Акела знову підвів голову й промовив:

— Він їв нашу їжу. Він спав разом із нами. Він заганяв для нас дичину. Він ніколи не порушив жодного слова із Закону джунглів. (...)

— Не може Людське дитинча бігати з Племенем джунг лів! — заревів Шер - Хан. — Віддайте його мені!

— Він брат нам у всьому, за винятком крові,— провадив Акела, — а ви хочете його вбити! Так, я бачу, що справді за жився на світі. Дехто з вас почав їсти людську худобу, а про інших я чув, що з намови Шер Хана вони ходять ночами викрадати дітей із селянських хатин. Отож я бачу, що ви нікчемні боягузи, і звертаюся до боягузів. Щоправда, я пови -нен умерти, і життя моє тепер нічого не варте, а то я запропо нував би його за життя Людського дитинчати. Але, щоб зберегти честь наглої Зграї, — дрібниця, про яку ви зовсім забули, залишившись без Ватажка! — я обіцяю, що коли ви дозволите

К. Гребан.

Ілюстрація до оповідання Р. Кіплінга «Брати Мауглі»

Людському дитинчаті вільно піти до своїх, то я вас жодним зубом не займу, коли настане мій час умирати. Я помру без бою! Це збереже для Зграї життя принаймні трьох. Більше я нічого не можу зробити. (...)

— Він — Людина, Людина, Люди -на!.. — сердито гарчала Зграя, і більша частина вовків почала скупчуватися біля Шер - Хана, який уже вимахував хвостом.

— Тепер уся справа у твоїх руках, — промовила Багіра, повертаючись до Мауглі. — Нічого не вдієш, треба битися.

Мауглі підвівся, тримаючи горщик із вогнем у руках. Потім потягнувся і позі -хнув просто в обличчя всій Раді. Він був у нестямі від злості та горя, бо вовки ще ніколи не показували йому, як вони його ненавидять.

— Гей ви, слухайте! — закричав він. — Досить уже цієї собачої гавкотні! Сьогодні ви так часто називали мене Людиною (хоч із вами я залишився б вовком до кінця днів своїх), що я відчуваю справедливість ваших слів. Тому я вже не називаю вас своїми братами, а саг — собаками, як личить Людині. Про те, що ви зробите й чого не зробите, не вам говорити! Це вже вирішуватиму я. А щоб ви краще зрозумі -ли, у чому річ, я, Людина, приніс сюди трохи Червоної Квітки, якої ви, собаки, боїтеся!

Він кинув горщик із вогнем на землю, кілька розжарених вуглинок запалили купину сухого моху, який відразу зайняв ся полум’ям, і вся Рада із жахом відскочила назад від вогня -них язиків.

Мауглі встромив суху гілку в полум’я і, коли вона зайня -лася та затріщала, почав вимахувати нею в себе над головою в колі вовків, що тремтіли зі страху.

— Тепер ти господар, — сказала йому тихенько Багіра. — Визволь Акелу від смерті. Він завжди був тобі другом.

Акела, старий грізний вовк, який зроду не просив ні в кого ласки, благально позирнув на Мауглі. Хлопчик стояв, випроставшись на весь зріст, з довгим чорним волоссям, яке

кучерями спадало йому на плечі, осяяний світлом палаючої гілки, від якого довкола тремтіли тіні.

— Гаразд, — промовив Мауглі, обводячи їх поглядом. — Я піду від вас до свого племені, коли то справді моє плем’я. Джунглі закриті для мене, і я мушу забувати вашу мову й ваше товариство; але я буду милосердніший за вас. Я був вашим братом у всьому, за винятком крові, й обіцяю, що коли стану Лю -диною серед людей, то не зраджу вас перед ними, як ви зрадили мене! — Він стусонув ногою горщик, і від нього в усі боки поле -тіли іскри. — Ніякої бійки між нами, членами Зграї, не буде. Але я мушу віддати свій борг перед тим, як піти звідси.

Мауглі подався до того місця, де, тупо кліпаючи на вогонь очима, сидів Шер - Хан, і схопив його за підборіддя. Багіра про всяк випадок пішла слідом за ним (...).

Мауглі бив Шер Хана гілкою по голові, а тигр, пройнятий смертельним жахом, жалібно вищав і скиглив.

— Тьху! Обсмалена кішко джунглів, іди тепер! Але пам’ятай, що коли я знову прийду на Скелю Ради — як при -ходить Людина, — то шкура Шер Хана буде в мене на голові. Й останнє: Акела може жити вільно, як хоче. Ви не посмієте вбити його, бо на те немає моєї волі! І здається мені, що вам тут нічого більше сидіти, висолопивши язики, немовби ви справді щось путнє, а не собаки, яких я проганяю, — ось так! Геть!

Кінець гілки яскраво палав, Мауглі почав розмахувати нею праворуч і ліворуч, і вовки з вищанням кинулися геть, тікаючи від іскор, що палили їм хутро. Залишилися тільки Акела, Багіра та ще з десяток вовків, що були прихильні до Мауглі.

І тут раптом він відчув, що в грудях у нього почало щемі ти, як досі ніколи не щеміло; дихання йому перехопило, він почав схлипувати, і по його обличчю побігли сльози.

— Що це? Що це? — питав він. — Мені не хочеться поки -дати джунглів, і я не розумію, що зі мною коїться. Чи не вмираю я часом, Багіро?

— Ні, Братику. Це тільки сльози, які бувають у людей, — відповіла Багіра. — Тепер я знаю, що ти — Людина й уже не дитинча. Віднині джунглі справді закриті для тебе. Хай вони ллються, Мауглі. Це тільки сльози.

Мауглі сидів і плакав, і серце в нього наче розривалося; адже до цього часу він ще ніколи не плакав.

— Ну, — промовив він нарешті,— я іду до людей. Але спо -чатку я повинен попрощатися з Матір’ю! — І він пішов до печери, де вона жила з Батьком Вовком, і знову плакав, при -тиснувшись до її кошлатих грудей, а четверо вовченят жаліб -но скавучали.

— Ви не забудете мене? — спитав Мауглі.

— Ніколи, поки здужаємо ходити по сліду, — відповіли вовченята. — Коли станеш Людиною, приходь до підніжжя гори, і ми будемо з тобою розмовляти; ночами ми будемо бігати на зорані поля і там гратимемося з тобою.

— Повертайся швидше! — сказав Батько Вовк. — О мудре Жабеня, повертайся швидше, бо ми вже старіємо, твоя Мати і я!

— Приходь швидше, мій синку! — додала Мати Вовчиця. — Бо знай, Людська дитино, що я люблю тебе більше, ніж будь коли любила своїх вовченят.

— Я неодмінно прийду, — відповів Мауглі.— І коли прийду, то покладу на Скелю Ради Шер - Ханову шкуру. Не забу -вайте мене! Скажіть усім у джунглях, щоб вони пам’ятали про мене!

Починало світати, коли Мауглі сходив із гори до невідо мих створінь, які звуться людьми (...).

(Переклад Всеволода Прокопчука)

Запитання та завдання

1. Чим здивувала вас історія про Мауглі? Які епізоди сподобалися найбільше?

2. Чого навчив хлопчика Батько Вовк? Як інші вовки ставилися до Мауглі?

3. Чому Мауглі називає вовків своїми братами? Чи сам він був відданим братом?

4. Яких звірів автор протиставив у творі? Хто з них порушує Закон джунглів?

5. Що таке Червона Квітка? Як Мауглі здобув її?

6. Як Мауглі покарав Шер-Хана? Чи вважаєте ви це покарання справедливим?

7. Прочитайте останню промову Мауглі. До кого він звертається? Як розмовляє з тваринами?

8. Які риси характеру героя розкриваються під час цієї промови?

9. Що відчуває Мауглі, коли йде з вовчої зграї до людей? Чи легким для нього було це рішення?

10. У чому особливість фантастики у творі? Чи є в ньому чарівні перетворення та химерні персонажі?

11. Роздивіться ілюстрації до цього твору (с. 132, 134, 135, 139). ^к Як за допомогою малюнків художник передає стосунки Мау-

глі та мешканців джунглів?

12. Як, на вашу думку, складеться життя Мауглі серед людей? Чи повернеться він у джунглі?

Полювання Каа

Події відбуваються за деякий час до того, як Мауглі вигнали з Вовчої Зграї і він помстився Шер-Ханові. Балу навчав його Закону джунглів. Мауглі вивчив ловецький клич чужинця, який означає: «Дозвольте мені тут пополювати, бо я голодний». А відповідь звичайно така: «Полюй, але не для забави, а тільки для їжі». Також Мауглі вивчив слово всіх ловецьких племен: «Ми з вами однієї крові — ви і я». Мауглі розповів Багірі й Балу, що Мавп’яче плем’я запрошувало його до їхньої зграї та пообіцяло зробити вождем. Балу розказав, що в мавп Бандар-Логів немає законів. Вони — вигнанці. Ніхто в джунглях із ними не спілкується. Мауглі вирішив не мати з ними справи, але одного разу Бандар-Логи вкрали хлопчика. Багіра й Балу звертаються по допомогу до пітона Каа. Друзі Мауглі поспішають до Холодних печер, де мавпи сховали хлопчика.

Хмарка затулила місяць; Мауглі мовчки стежив, що буде далі: і тут він раптом почув легкі кроки Багіри по терасі. Чорна пантера майже безшумно вибігла схилом і тепер била (вона не мала часу пус -кати в діло свої зуби) право -руч і ліворуч мавп, що тісно сиділи навколо Мауглі в п’ят -десят або шістдесят рядів.

Вони залементували з болю та жаху, але коли Багіра спіткнулася, ступаючи по ті лах мавп, що звивалися та борсалися під її ногами, одна якась мавпа закричала: «Тут лише вона одна! Бийте її!

Бийте!»

К. Гребан. Ілюстрація до опові -

дання Р. Кіплінга «Брати

Мауглі»

Мавпи щільною зграєю кинулися до Багіри й оточили її, кусаючи, дряпаючи та скиглячи, а п’ятеро чи шестеро під -хопили Мауглі, витягли його по стіні літнього павільйону та штовхнули в пролом напівзруйнованого даху. Коли б Мауглі виріс серед людей, то він неодмінно б розбився, тому що леті ти довелося добрих п’ятнадцять футів; але Мауглі упав так, як учив його Балу, і торкнувся землі ногами.

— Почекай там, — закричали мавпи, — поки ми вб’ємо твоїх друзів, а потім будемо бавитися з тобою, якщо Отруйне плем’я залишить тебе живим!

— Ми з вами однієї крові — ви і я! — поспішно сказав Мауглі Владичне слово змій. З усіх боків руїни почулося шипіння та шелест, і хлопчик про всяк випадок повторив слово ще раз.

— Спустіть Клобуки! — промовило з пів десятка голосів. (В Індії кожна руїна рано чи пізно стає притулком для змій, і старий павільйон кишів кобрами.) — Не ворухнися, Братику, а то твої ноги нароблять лиха!

Мауглі стояв якомога спокійніше й пильно вдивлявся в ажурні стіни, прислухаючись до шуму запеклого бою, що кипів навколо чорної пантери, до верещання та скиглення мавп і до глухого, хриплого кашлю Багіри, яка крутилась і захлиналась у суцільному натовпі своїх ворогів. Це вперше Багіра билася не на життя, а на смерть.

«Тут десь повинен бути Балу. Багіра сама не прийшла б», — подумав Мауглі й закричав:

— До водоймища, Багіро! Котися до води! Котися та пір -

най! Поспішай до води!

Багіра почула його, і цей крик, який свідчив, що Мауглі живий та здоровий, надав їй нових сил. Вона завзято, крок за кроком прокладала собі шлях до водоймища, мовчки гатячи воро гів.

Раптом із поваленої стіни, що межувала з джунглями, проко тився громовий войовничий по клик Балу. Старий ведмідь біг щодуху, але швидше дістатися не міг.

К. Гребан. Ілюстрація до

оповідання Р. Кіплінга

«Брати Мауглі»

— Багіро! — крикнув він. — Я тут! Я лізу! Я поспішаю. Каміння котиться в мене з - під ніг. Ну, начувайтеся, о чорто -ве кодло Бандар - Логів! — Задихаючись, він вискочив на терасу й тієї ж миті з головою поринув у хвилях мавп, але від -разу ж звівся на задні лапи й, розставивши передні лапи, за хопив ними стільки мавп, скільки могло там уміститися, і по чав ними розмірено гатити об землю: гуп, гуп, гуп — чувся ніби плескіт гребного колеса.

Сплеск води підказав Мауглі, що Багіра пробила собі доро -гу до водоймища, куди мавпи не сміли поткнутися. Пантера переводила подих, вистромивши голову з води, а мавпи стоя ли в три ряди на червоних сходинках і скажено підстрибу -вали, готові кинутися на неї з усіх боків, якщо вона вийде на допомогу Балу. І ось тоді Багіра підвела морду, з якої струминками стікала вода, і в розпачі промовила Владичне слово змій:

— Ми однієї крові — ти і я.

Їй здалося, що Каа втік в останню хвилину. Навіть Балу, якого вже мало не задушили мавпи на краю тераси, не міг стримати усмішки, почувши, що чорна пантера кличе на допомогу.

Каа в цей час переповз через західну стіну, кинувся на землю з такою силою, що збив у рів зубець із стіни. Пітон не мав наміру відмовлятися від переваг своєї позиції і ще двічі згор тався та розгортався, щоб переконатися, що кожний фут¹ його довгого тіла перебуває в повній бойовій готовності.

¹ Фут — міра довжини в деяких країнах.

Тим часом Балу бився з нападниками, мавпи вили над водоймищем навколо Багіри, а Манг, кажан, літав туди й сюди, розносячи по джунглях звістку про великий бій. Ось Хаті, дикий слон, засурмив — з усіх боків здалеку почали збиратися зграї мавп, які попрокидалися та відразу ж май нули деревами на допомогу своїм до Холодних печер; шум битви розбуркав навіть усіх денних птахів на багато миль навкруги. Тоді Каа, приготувавшись до бою, кинувся впе ред. Бойова сила пітона полягає в страшних ударах голо -вою, у які він вкладає силу та вагу всього тіла. Уявіть собі спис, таран або молот вагою приблизно в пів тонни, яким керує холодний, спокійний розум, що живе в його держалі,

і ви зрозумієте, яким був Каа під час бою. Пітон завдовжки чотири - п’ять футів може вибити дух із людини, коли вдарить її просто в груди, а Каа, як відомо, мав цілих тридцять футів. Першим ударом, мовчазним, беззвучним, він урізав -ся в зграю, що юрмилася навколо Балу, і бити вдруге вже не було потреби. Мавпи сипнули в усі боки з криком:

— Каа, це Каа! Тікайте! Рятуйтеся!

Аби мавпенята слухалися та шанувалися, батьки з поко -ління в покоління лякають їх оповіданнями про Каа, нічного злодюгу, який може лазити по деревах тихіше, ніж росте мох, який може стягти найдужчу мавпу, про старого Каа, який може прикидатися сухою гілкою або гнилою колодою, та так, що найрозумніша мавпа нічого не запідозрить, аж поки гілка або колода обхопить її. Мавпи бояться Каа понад усе на світі, бо жодна з них не могла навіть уявити собі всієї його сили, жодна не насмілювалася подивитися йому в очі, жодна не виривалася жива з його обіймів. І тому вони зараз тікали, пройняті смертельним жахом, на стіни й дахи бу динків, а Балу глибоко й полегшено зітхнув. Шерсть у нього була набагато густіша, ніж у Багіри, але й вона порідшала під час бійки.

Тоді Каа вперше за весь цей час розкрив пащу й вимовив тільки одне довге, шипляче слово, і навіть ті мавпи, що зда леку поспішали на допомогу до Холодних печер, прикипіли на місці від жаху, так що аж гілки під ними позгиналися. Мавпи, які сиділи на стінах і в порожніх будинках, замовк ли, і в мертвій тиші, що оповила місто, Мауглі почув, як Багіра, вийшовши з водоймища, обтрушувала із себе воду. Потім знову почувся галас і стогін мавп. Вони дерлися дедалі вище на стіни, чіплялися за шиї великих кам’яних ідолів і з пронизливим верещанням метушилися серед стінних зубців. Дивлячись на це, Мауглі на радощах танцював у літньому павільйоні. Він припав оком до ажурної стіни й кричав на знак презирства та глузування по совиному крізь передні зуби.

— Витягни хлопчика із цієї пастки; я вже зовсім змучила -ся, — промовила Багіра. — Заберімо Людське дитинча й ходімо звідси. Вони можуть знову напасти.

— Вони не рушать із місця, аж поки я їм не дозволю. С - с -с - с - тій - те! — просичав Каа, і в місті знову запанувала мертва

тиша. — Я не міг прибути раніше, Сестрице, але мені здало -ся, що ти гукала, — додав він, звертаючись до Багіри.

— Мо... може, я і крикнула щось під час бійки, — відпові -ла Багіра. — Чи ти не поранений, Балу?

— Я не певен у тому, що вони не викроїли з мене сотні вед -межат, — відповів Балу, важко струшуючи то одну, то другу лапу. — Вау! Мені болить скрізь. Каа, я думаю, що ми з Багірою завдячуємо тобі своїм життям.

— Пусте!.. А де ж дитинча?

— Тут, у пастці. Я не можу вилізти! — кричав Мауглі.

Зруйнована баня павільйону була зависоко над його

головою.

— Заберіть його звідси. Він скаче, як Мор, павич, і може подушити наших дітей, — почулися голоси кобр ізсередини.

— Ага! — сказав Каа з усмішкою. — Цей малюк скрізь має друзів! Відійди, дитинча, а ви сховайтеся, Отруйне плем’я! Я ламаю стіну!

Каа уважно оглянув стіну й, знайшовши щілину в мар мурі, яка показувала, що стіна тут неміцна, злегка ударив кілька разів головою, щоб розрахувати відстань. (...) Стіна тріснула й повалилася, здійнявши хмари пороху та сміття. Мауглі вискочив крізь пролом, кинувся до Балу й Багіри та став між ними, обнявши руками їх за товсті шиї.

— Ти не поранений? — спитав Балу, ніжно притиснув шись до нього.

— Мені дуже прикро, я голодний і дуже подряпаний. Але ж як люто вони побили вас, мої Брати. Ви втратили багато крові!

— Інші теж, — сказала Багіра, облизуючись і позираючи на мертві тіла мавп, що валялися скрізь по терасі та навколо водоймища.

— Це дурниці, це все нічого, аби ти був живий та здоро вий, Жабеня, гордість моя, — промимрив Балу.

— Про це ми поговоримо потім, — досить холодно заува жила Багіра.

Це Мауглі не сподобалося.

— Ось Каа, завдяки якому ми перемогли й ти залишився живий. Подякуй йому, Мауглі, так, як велять наші звичаї.

Мауглі обернувся та побачив величезну голову пітона, що коливалася на фут вище від його голови.

— Так от яке це дитинча! — промо -вив Каа. — У нього дуже ніжна шкіра, і його важко відрізнити від Бандар -Логів. Стережися, хлопче, щоб я в темряві помилково не подумав, що ти мавпа. Я погано бачу в той час, коли міняю шкіру.

— Ми однієї крові — ти і я! — відповів Мауглі. — Цієї ночі ти врятував мене від смерті. Моя здобич буде твоєю здо биччю, коли ти будеш голодний, о Каа!

— Дякую, Братику, — відповів Каа, хоча в очах йому блимнула усміш ка. — А кого може забити такий смі -ливий мисливець? Я питаю це, бо, може, піду з ним наступного разу на полювання!

— Я нікого не вбиваю, бо я ще малий, але заганяю кіз до тих, хто полює на них. Коли будеш голодний,

приходь до мене й побачиш, чи правду я кажу. У мене є деяка вправність ось тут, — він простягнув уперед руки, — і якщо ти коли небудь потрапиш у пастку, я зумію сплатити свій борг тобі, Багірі та Балу. Щасливого полювання всім вам, мої повелителі!

— Добре сказано, — пробурмотів Балу, бо Мауглі й справ ді досить гарно висловив подяку. Пітон легко поклав свою голову на плече Мауглі та потримав її хвилину.

— Хоробре серце та ввічлива мова, — сказав він. — Вони далеко поведуть тебе в джунглях, дитинча! А тепер швидше йди зі своїми друзями. Іди та лягай спати, бо місяць уже заходить. Не треба, щоб ти дивився на те, що зараз тут від -будеться...

Місяць ховався за гори, і перелякані мавпи висіли скрізь по стінах і зубцях, ніби клоччя подраної торочки. Балу пішов до водоймища напитися, а Багіра почала прилизувати своє хутро, коли Каа вислизнув на середину тераси й лунко ляс -нув щелепами. Мавпи дивилися на нього.

— Місяць сховався, — мовив він. — Чи видно вам? Чи

Q ТГТ/ГГГО А/ТО ХТО*?

К. Гребан. Ілюстрація до оповідання Р. Кіплінга «Брати Мауглі»

Зі стін долинув жалібний стогін, ніби вітерець війнув по верхівках дерев:

— Ми бачимо, о Каа!

— Гаразд. Тепер починається танець — танець голоду Каа. Сидіть тихо й дивіться!

Спочатку він зробив два чи три великі кола, нахиляючи голову то праворуч, то ліворуч, потім його тіло почало скру чуватись у вузли та кільця. (...) Балу й Багіра стояли нерухо -мо, як кам’яні. Вони тихо гарчали, і шерсть ставала сторч їм на шиях; а Мауглі дивився і дивувався.

— Бандар -Логи! — почувся, нарешті, голос Каа. — Чи можете ви поворухнути рукою або ногою без мого дозволу? Відповідайте!

— О Каа, без твого дозволу ми не можемо поворухнути ані рукою, ані ногою!

— Гаразд! Ступіть до мене крок!

Ряди мавп безпорадно гойднулися вперед, і Балу з Багірою ступили разом із ними затерплими ногами.

— Ближче! — просичав Каа, і всі посунули знову.

Мауглі поклав руки на Балу та Багіру, щоб відтягти їх

геть, і ці два великі звірі здригнулися від його дотику, немов би прокидаючись після важкого сну.

— Тримай руку на моєму плечі, — прошепотіла Багіра. —

Тримай, а то я рушу вперед, ту ди, до Каа... Ах!

— Та це ж просто старий Каа виписує кола в поросі! — сказав Мауглі. — Ходімо!

І всі троє вибрались у джунглі крізь пролом у стіні.

— Ху! — зітхнув Балу, коли вони вже стояли під тихими дере вами. — Ніколи не стану більше зв’язуватися із цим Каа, — і він обтрусився з голови до ніг.

— Він знає більше, ніж ми, — тремтячим голосом сказала Багі ра. — Коли б я ще трохи постоя ла, то сама пішла б йому в пащу.

К. Гребан. Ілюстрація до

оповідання Р. Кіплінга

«Брати Мауглі»

— Багато хто так і зробить, поки знову зійде місяць, — промовив Балу. — Каа добре пополює на свій лад.

— Але що це все значить? — спитав Мауглі, який не знав про могутні чари пітона. — Я нічого не бачив, крім величез -ного змія, що по - дурному звивався, аж доки стемніло. Тільки от ніс він собі розбив. Ну, ну!

— Мауглі! — гнівно сказала Багіра. — Коли в Каа розбитий ніс, то винен у цьому ти; мої вуха, боки та лапи, а також шия і плечі Балу покусані також через тебе. Ані Балу, ані Багіра багато днів тепер не зможуть полювати собі на втіху.

— Не біда, — сказав Балу. — Зате Людське дитинча знову з нами!

— Твоя правда, але воно дісталося нам ціною часу, який ми могли б витратити на добре полювання, ціною ран, шер сті — у мене майже пів спини вискубли, а головне, ціною честі, бо пам’ятай, Мауглі: через тебе я, чорна пантера, була змушена звернутися по допомогу до Каа, а потім ми з Балу подуріли, як маленькі пташки, зачаровані його танцем голо ду. Ось, Дитинча, що вийшло з твоїх забавок із Бандар -Логами!

— Так, це правда, — сумно відповів Мауглі. — Я погане Людське дитинча, і мені болить душа!

— Гм! Як велить Закон джунглів, Балу?

Балу не хотів, щоб Мауглі мав нові неприємності, але він не міг перечити Закону джунглів і про цідив крізь зуби:

— Каяття не рятує від кари. Але пам’ятай, Багіро, він ще дуже малий!

— Я це пам’ятаю, але він накликав біду й повинен бути покараний. Що ти на це скажеш, Мауглі?

— Нічого. Я зробив негарно. Ти та Балу поранені. Це справедливо.

К. Гребан. Ілюстрація

до оповідання Р. Кіплінга

«Брати Мауглі»

Багіра дала йому пів десятка стусанів, звичайно, з погляду

пантери, ніжних (вони, напевно, не збудили б її власних дітей), але для семирічного хлопчика це була досить важкі кара. Коли все було закінчено, Мауглі чхнув і встав, не кажу чи ані слова.

— Ну, — сказала Багіра, — стрибай мені на спину, Братику та подамося вже додому!

Звичаї джунглів тим хороші, що коли винного покарано то про його вчинок зразу ж забувають, і ніхто ні на кого н< сердиться. Мауглі поклав голову на спину Багіри й засну] так міцно, що не прокинувся навіть тоді, коли друзі принес ли його до рідної печери під бік Матері Вовчиці.

Запитання та завдання

1. Коли відбуваються події, описані в оповіданні «Полювання Каа»?

2. Чи допомогло Мауглі знання Законів джунглів, коли він опинився в полоні?

3. Які слова промовляє Мауглі під час бійки з мавпами? Що вони означають?

4. Чому Багіра б’ється з мавпами «не на життя, а на смерть, так, як ніколи в житті»?

5. Як поводить себе Балу, захищаючи Мауглі? Наведіть цитати.

6. Я к діє Каа в битві з мавпами? Чому мавпи його боялися?

7. Прочитайте діалог Каа та Мауглі. Яку оцінку дає Каа Мауглі?

8. Який Закон джунглів порушили мавпи?

9. Як Мауглі оцінює свою поведінку?

10. Про який Закон джунглів згадано наприкінці оповідання? Чи вважаєте ви цей закон прийнятним для людей?

11. Які епізоди з «Книги джунглів» зображено на ілюстрації (с. 150)? Який настрій у персонажів? Обґрунтуйте.

12. Розкажіть, який/яка герой/героїня із «Книги джунглів» спо-добався/сподобалася вам найбільше? (усно). Як його/її описано? Яка в нього/неї вдача? Чи дотримується він/вона Закону джунглів?

13. Чи схожі тварини-герої в оповіданні «Брати Мауглі» на героїв народних казок про тварин? Обґрунтуйте вашу відповідь, наведіть приклади.

ОСТРІВ ЗНАНЬ

 

'ИР»«’9Ж

Афіша до вистави «Мауглі». Київський академічний театр ляльок

Вистави за мотивами «Книги джунглів» з успіхом ідуть у театрах багатьох міст України: Києві, Маріуполі, Запоріжжі.

Роздивіться рекламну афішу. Кого на ній зображено? Яку інформацію до неї ви б додали?

Яких героїв/героїнь запропонували б намалювати?

Обираючи імена для персонажів «Книги джунглів», Р. Кіп -лінг звернувся до мов хінді й урду, якими користуються мешканці Індії. Так, мовою хінді ведмідь звучить як «Балу». Акелу, ватажка зграї, у книжці автор називає вовком - одинаком. Слово акела так і перекладають із хінді — «самотній». Шер означає «тигр». Слово хан походить із тюркської мови та має значення «володар». Отже, Шер-Хан — це цар - тигр. Багіра — це варіант слова баг, яке теж означає «тигр». Треба зазначити, що в англійській мові здебільшого всі тварини належать до загального роду, тобто з ними використовують займенник it (воно). Р. Кіплінг протягом усього твору вжи -ває займенник he (він), коли йдеться про пантеру. Однак в українській мові назва цієї тварини має форму жіночого роду. Саме тому в усіх українських перекладах «Книги джунг лів» Багіра — це персонаж жіночого роду.

З хінді Bandar означає «мавпа», а log — «народ». Отже, Бандар-Логи в «Книзі джунглів» — це мавпячий народ.

Ім’я пітона Каа було вигадано письменником як звуконас -лідування шипіння змії.

Цікаве значення імені й головного героя твору. Мешканці джунглів назвали хлопчика, якого вони знайшли, Мауглі — Жабенятко. Але слова мауглі немає в мові хінді. Його вигадав Кіплінг.

Чи цікавою для вас є ця інформація? Чим саме?

ОСТРІВ ЗНАНЬ

Перший анімаційний повнометражний фільм «Книга джунглів» був знятий на відомій кіностудії В. Діснея (реж.

В. Райтерман, США, 1967). Цей мультфільм став одним із най -популярніших за всю історію.

Подивіться його та поділіться своїми враженнями з однокласниками й однокласницями. Які ще кінофільми та мультфільми про Мауглі ви дивилися? Який із них вам сподобався найбільше?

Чому?

Роздивіться кадр із мультфільму. Як ви думаєте, про що розмовляють герої «Книги джунглів»?

Порадьте друзям прочитати «Книгу джунглів». Назвіть три аргументи, щоб переконати їх.

Намалюйте ілюстрації до оповідань «Брати Мауглі» або «Полювання Каа». Чому саме ці епізоди ви вибрали? Які слова автора та діалоги будуть супроводжувати ваші малюнки?

Розгляньте «хмару» слів. Охарактеризуйте героїв і героїнь твору. Доповніть третій стовпчик поданої таблиці.

Кадр із мультфільму «Книга джунглів»

(реж. В. Райтерман, 1967)

Загальна назва	Власна назва	Характеристика героя/героїні

 

Це матеріал з підручника "Зарубіжна література" 5 клас Богданець-Білоскаленко 2022